top of page

Результати пошуку

Знайдено 73 позиції за запитом «»

Пости в блозі (66)

  • Перше століття католицької парафії в Маневичах: історія будівництва костелу

    Цьогоріч римо-католицька парафія в Маневичах святкує 100-ліття з дня заснування. Та її історія розпочалася дещо раніше, на військовому цвинтарі часів Першої світової війни, де були поховані солдати німецької й австро-угорської армій, в тому числі польські легіонери. Каплиця на військовому цвинтарі в Маневичах, на місці якої був побудований перший дерев’яний парафіяльний костел. 1916 р. (ebay.de) У 1915 р. на цьому цвинтарі звели дерев’яну каплицю. Після закінчення війни, коли Маневичі й захід Волині увійшли до Другої Речі Посполитої й почали інтенсивно заселятися, саме ця каплиця стала першим костелом заснованої 25 січня 1923 р. римо-католицької парафії. Після створення парафії її перебудували на костел для католицької громади. Богослужіння серед цвинтаря у перебудованій каплиці, 1931 р. (Biblioteka Jagiellońska) Першим настоятелем парафії став отець Аполінарій Тарногурський (1874-1956). Від початків постало питання у будівництві костелу, адже навіть перебудована каплиця не вміщала усіх охочий помолитися. Було створено Комітет будівництва костелу в Маневичах. Дозвіл на право збирати пожертви на рахунок та продаж цеглинок (іконок). 1926 рік З кінця 1926 р. протягом двох років парафією опікувався Францішек Рутковський (1882-1941), життя якого обірвалося в червні 1941 р. у Луцькій тюрмі. З червня 1928 р. у парафії служив отець Ігнацій Романовський (1884-1931). Усі вони продовжували справу будівництва костелу. Цеглинки (іконки) з Маневич номіналом у 20 та 30 грошів. 1930-ті рр. (Allegro) Варто згадати й місцевого мецената, маневицького землевласника Антонія Бірара, що безкоштовно надав під будівництво храму земельну ділянку поряд із цвинтарем польських легіонерів, наприкінці вулиці 3 Мая (тепер вулиця Фабрична), яка з’єднувала цвинтар з бельгійською паркетною фабрикою Огюста Ляшаппелля. Стаття про маневицьку парафію з проханням допомоги в одній з католицьких газет Сілезії (Biblioteka Jagiellońska) Отця Романовського, який передчасно помер у 1931 р. в Хелмі, поховали 13 квітня на цьому ж цвинтарі, де вже планувалося будівництво нового костелу. Після раптової смерті настоятеля цю посаду впродовж декількох місяців обійняв Мар’ян Токажевський (1874-1941), людина з багатою історією. Свого часу він був особистим капеланом Пілсудського та другого і третього президентів Другої Речі Посполитої. Мар’ян Токажевський у маневицькому костелі, 1930-ті рр. Згодом єпископ призначив настоятелем отця Болеслава Ястшембського (1893-1942), який усю свою енергію скеровував у будівництво храму. Фото храму під час будівництва, 1931-35 рр 7 жовтня 1934 р. недобудований храм Преображення Господнього освятив луцький вікарний єпископ Стефан Вальчикевич. Будівництво й оздоблювальні роботи повністю завершили протягом кількох наступних років. Завершення будівництва нового мурованого костелу. 1935 р. (фото з колекції Віктора Літевчука) Новий костел став найбільшою і найпомітнішою будівлею Маневичів і лишався єдиним християнським храмом у селищі аж до початку 1990-х рр. У просторовому вирішенні ця святиня – це тринавова псевдобазиліка з трансептом і гранчастою апсидою, вкрита стрімким двоскатним дахом. Архітектурний образ будівлі, зведеної у стилі конструктивізму, створює оригінальна ступінчаста форма всіх чотирьох фронтонів, навіяна пізньоготичною і ренесансною житловою архітектурою Німеччини й Голландії ХVI ст. Головний фасад костелу акцентований великим арочним вікном та був раніше декорований латинським написом «Sursum Corda», який до сьогодні не зберігся. У різних джерелах трапляються спогади очевидців про те, що новий маневицький костел вражав, насамперед, високохудожнім паркетом, вітражами та органом. Рекомендуємо ознайомитися зі статтею про історію римо-католицької парафії в Маневичах на сторінці Monitor Wołyński. Цікаво, що донедавна було відомо лише кілька довоєнних фотографій цього костелу. Та саме у 100-літтній ювілей парафії на одному з аукціонів вдалося викупити 7 невідомих до цього світлин. За допомогу у цій справі хочеться подякувати Ванді Скшипчак з Колобжеґу, Роману та Галині Павлюкам з Маневич. Завдяки їм сьогодні ми можемо візуально пізнати історію будівництва маневицького костелу. Артур Альошин та Роман Павлюк

  • Пошук безвісти зниклих у ХІХ столітті

    Досліджуючи генеалогічні джерела іноді може трапитися так, що ми не можемо знайти потрібну нам особу. І нам сильно повезе, якщо в ревізьких казках є згадка, що людина "в бегах" або ж зникла. А часто, не має і того. В такому разі для генеалога є як хороші, так і погані перспективи. З хорошого, це шанс знайти опис зниклої людини, фотографію чи зображення якої ми звісно ж не маємо (не завжди, але). У випадку жінок це взагалі рідкість, адже опис чоловіків можна знайти у рекрутських списках. З поганого, дуже важко нині знайти документи з оголошеннями про пошук тих чи інших осіб. Одним з джерел, де все ж може бути інформація про зниклих безвісти — це римо-католицькі духовні консисторії. Людина зверталася до однієї консисторії із проханням допомогти знайти когось з родини, а та вже розсилала інформацію спочатку по сусідніх консисторіях, а у разі невдачі, й у віддалені. Отримавши запит, пересилали його далі по деканатах, далі по парафіях аби священники перевіряли метричні книги, списки вірних, просто звіряли опис зі своїми парафіянами. Процес листування і передавання інформації міг затягуватися на довгі роки. Лист до Володимирського декана ксьондза Піотровського щодо пошуку особи Ділимося з вами з описами зниклих осіб, інформація про яких поступила до Володимир-Волинського деканату протягом 1847-1883 років. Виписки були зроблені на основі збережених у нашому архіві документів. ... про пошук збіглої в 1837 році від мешканця млинівської парафії однодворця Рівненського повіту Клеванської громади Андрія Федика дружини його Анєлі в дівоцтві Васьковської. Примети її наступні: літ 46, волосся та броми темно-русі, лице продовгувате, очі сірі, ніс, рот та підборіддя звичайні, особливі примети: горло видуте від природи ... 1847 - Дубенський повітовий деканат РК ... про пошук безвісти зниклої в 1822 році від селянина села Гармаки Могилівського повіту Тимофія Федоровича дружини його Агнєшки Іванівни. Примети її наступні: літ від народження 45, росту середнього, волосся на голові русе, очі бурі великі, лице продовгувате чисте, ніс продовгуватий, підборіддя кругле, тілобудова сухощава... 1849 - Костел м. Бар ... про пошук безвісти зниклого в 1849 році від дружини своєї Скиластіни (?) чоловіка її Фоми Таргонського, примети якого наступні: рост середній, тілобудова крупна, очі голубі, лице кругле, ніс продовгуватий, волосся на голові темне, на вусах темно-русе ... 1852 - Тельшевська римо-католицька духовна консисторія (далі РКДК) ... про пошук Івана Григоровича Дзивульського, що безвісти зник від дружини своєї, дворянки Катерини Матвіївни, в 1842 році з Одеси ... примети: літ близько 70, росту 2 аршин 6 вершин, лице кругле, чисте, очі та волосся сірі ... 1853 - Тираспольська РКДК Лист з проханням про пошук Дзивульського ... про пошук зниклої 18 років тому від свого чоловіка Варвари Ігнатовської. Примети: рост середній, волосся темне, очі голубі, ніс помірний, лице продовгасте, підборіддя звичне ... 1865 - Кам'янецька РКДК ... про пошук відставного солдата Лейб гвардії кінної артелерії Адама Юзкєвіча 1865 - Віленська РКДК ... про пошук запису про поховання 2 листопада 1865 року австрійського підданого Вацлава Попелика ... 1865 ... про пошук зниклого від своєї дружини в 1859 році солдата Фелікса Антонівна Вейштерда. Примети: літ 46, росту середнього, волосся і брови темно русі ... 1865 - Мінська РКДК ... про пошук зниклої в 1823 року від свого чоловіка Вікентія Станіславовича Гумбревича дружини Магдалени в дівоцтві Чернюк. Примети: літ від народження 17, росту середнього, очі голубі, лице чисте, волосся світло русе ... 1866 - Віленська РКДК ... про пошук зниклого від своєї дружини Анни Ясор...(?) чоловіка звільненого в 1858 у тимчасову відпустку в присілок Доброніва 1866 - Могилівська РКДК ... про пошук зниклого в 1859 році від дружини своєї Пелагії чоловіка її Антона Гнатовича Лєтнєвіча ... 1871 ... про пошук зниклого від дружини своєї Карла Скальського ... 1874 "Жінка, що тягне п'яного чоловіка", Wincenty Wodzinowski ... про пошук зниклої 19 років тому від свого чоловіка селянина Дуніловицької волості присілка Глінщини Вілейського повіту Івана Адамовича Трапухи Єфросинії Прокопівни в дівоцтві Сцеганькєвіч. Примети: літ від народження 39, росту вище середнього, очі карі, ніс продовгуватий, лице чисте, волосся чорне, віра римо-католицька, парафіянка Дуніловицького костелу ... 1880 - Вілейська РКДК ... про пошук дворянина Михайла Бартошевича зниклого 25 років тому від своєї дружини Юлії Іванівни в дівоцтві Гінтовт. Примети: літ від народження 50, росту середнього, волосся та брови русі, очі голубі, лице чисте, ніс продовгастий, рот звичайний ... 1880 - Вілейська РКДК ... про пошук дружини відставного поштаря нині острозького міщанина Аннополя Миколи Лаврентійовича Жулінського Гонорати Михайлівни, доньки губернського секретаря Антошевського, що зникла 17 чи 18 років тому. Примети: літ від народження 46, росту середнього, тілобудови повного, білого, на голові та бровах волосся русе, ніс, рот та підборіддя звичайні, на одній руці пошкоджений палець ... 1880 - Могилівська РКДК ... про пошук Козак Антоніни в дівоцтві Стельмах ... 1883 ... про пошук пруського підданого Каспера Ботцста ... 1883 ... про пошук мешканцем Волковиська Чібою Йосипом Вікентійовичем дружини його, міщанки Коллети Антонівни в дівоцтві Шарейко, зниклої в травні 1881 року. Примети наступні: літ від народження 22, росте середнього, волосся темно русі, очі голубі, рот та ніс помірні, лице чисте, смугле, на лівій щоці невеликий шрам або ямочка ... 1883 ... про пошук Заремби Марії Йосипівни в дівоцтві Самонал ... 1883 Сподіваємося, ця стаття допоможе вам знайти ваших предків відкривши ще одне джерело генеалогічної інформації. А може, навіть хтось з предків є серед наших документів.

  • Людвік Житинський та його життєвий шлях

    Родина Житинських, як і головний герой цієї статті, не є вкрай відомою на Волині, але точно заслуговує хоча б на цю скромну статтю. Розпочнемо із Костянтина Житинського, адже, якби не його вдача, не було б ні Людвіка, ні цієї статті. Він народився близько 1800 року в сім’ї Чеслава Житинського (шамбелян короля Станіслава Августа Понятовського) та Францішки Вішнєвської на півдні Волині. Зображення герба роду Житинських — Абданк Якось, у 1820-х, досить бідний юнак разом із луцьким маршалком Ліпським Станіславом і ще деякими волинянами подалися до Варшави. Кілька днів вони вирішували якісь справи, відпочивали, знайомилися, пили. Самого Костянтина тоді спробували посватати із місцевою дівчиною Марисьою, яка тримала в Варшаві кав’ярню. Дівчина була не зі шляхти, але вже провадила власний бізнес. Костянтин навпаки ж, окрім статусу нічого й не мав. Пропозицію молодика дівчина відкинула, зіславшись, що не хоче, щоб волинянки думали, що вона собі купила їхнє товариство. Повертаючись з Варшави, Житинський купує лотерейний білет мало не на останні гроші й згодом виграє 50 000 рублів сріблом. Для розуміння величини виграшу, варто додати, що організатори лотереї Польського Царства у 1820-х в середньому заробляли протягом року 800 000 рублів. Так, бідний юнак стає завидним нареченим. У листопаді 1828 року в Несвічівському костелі Костянтин Житинський одружується з 17-річною Леонільдою Бромірською з Цеперова. Якийсь час вони живуть в Цеперові, де у них народжуються два сини. У 1834 році Житинські купують частину села Любитів Ковельського повіту. Саме там 29 серпня 1836 року на світ приходить Людвік Цезари Житинський. На початку 1838 року за 21 000 рублів сріблом сім’я придбала Семереньки (нині Семеринське) та Зубильне з корчмою та пасовиськами, а у 1841 році купують село Рикані (є Малі Рикані та Великі Рикані, які в радянський час переназвали у Загатинці та Велике відповідно) з присілками Топуле та Лагодувка. Сім’я проживає час від часу в Семереньках та в присілках Рикань. Метричний запис про хрещення Людвіка Житинського в Ковелі Про юність Житинського на разі нічого невідомо, окрім, що в дитинстві він близько товаришував з Влодзімєжем Четвертинським з Ворончина. Про них та їх дружбу ще кілька разів згадаємо пізніше. Сім'я Житинських. Сповідна відомість католицької парафії в Затурцях за 1852 рік Маєток Житинських в Семереньках У 1856 році помер Костянтин Житинський, за три роки померла його дружина Леонільда. Залишилося 7 синів-спадкоємців, втім, деякі з них були неповнолітніми. Опікунство над ними взяв їхній двоюрідний дядько з Кисилина — Ян Туркулл. Саме він був ініціатором нетипового методу поділу спадку між нащадками Костянтина та Леонільди, адже був використаний метод лотереї, де кожен з синів щось собі витягнув. Так, Людвік Житинський успадкував Великі Рикані та Лагодувку. Друга чоловіча гімназія в Києві primetour.ua Закінчивши Другу чоловічу гімназію в Києві, починається новий важливий етап життя Людвіка Житинського, а саме, початок навчання в Київському університеті св. Володимира. Навчався він на історично-філологічному факультеті протягом 1856-1860 роках, познайомившись з багатьма нині знаними й забутими діячами ХІХ століття, серед яких Володимир Антонович, Леон Гловацький, Влодзімєж Міловіч, Антоні Хамєц, Тадей Рильський, Владислав Козловський, Мар’ян Дубецький, Фортунат Новіцький, Вацлав Лясоцький, Нарциз Янковський та багато інших. 1. Станіслав Мясковський, 2. Адольф Трахтенберг, 3. Владислав Вєнявський, 4. Вінценти Васілевський, 5. Блізінський, 6. Цезари Моравський, 7. Леон Гловацький, 8. Броніслав Васільковський, 9. Цєхонський, 10. Владислав Геншель, 11. Влодзімєж Міловіч, 12. Антоні Хамєц, 13. Владислав Камінський, 14. Володимир Антонович, 15. Людвік Житинський, 16. Канський, 17. Тадей Рильський У Києві в той час на чолі з Антоновичем, Гловацьким та Міловічем діє Тройницька спілка (пол. Związek Trojnicki), до якої згодом доєднується і Житинський. Університетська молодь жваво підтримує ідею відмови від кріпацтва, відновлення незалежності, зближення та пізнання звичайного народу. Студенти-поляки 4 курсу у 1859/60 рр: 1. Владислав Камінський, 2. Конрад Ґонсьоровський, 3. Леон Гловацький, 4. Людвік Житинський, 5. Володимир Антонович, 6. Людвік Левіцький, 7. Станіслав Мясковський, 8. Владислав Козловський, 9. Мар'ян Дубецький Закінчивши університет, Людвік Житинський відправляється у короткочасну закордонну мандрівку та повертається на Волинь. У товаристві Яна Тургулла бере участь у різних світських заходах. Таким чином дядько намагається ввести Житинського у світ. Одним з найповажніших святкувань було святкування дня народження полковника Марціна Тарновського в Бережцях біля Кременця. Студентські роки та закордонна мандрівка не минули даремно. Він пробує дещо реформувати життя селян, впроваджує деякі вольності ще до офіційного скасування кріпацтва. Він розуміє важливість навчання для сільських дітей. Так, в березні 1862 року, шляхтич у своєму домі взяв в учні 7 місцевих хлопчаків. Він навчив їх кириличної азбуки й почав вивчення складів, використовуючи синодіяльні букварі, отримані від священника Снігуровського з села Хорохорин та “Граматику” української мови Пантелеймона Куліша. Тодішня міліція це діло дуже швидко зупинила, конфіскувавши книги та отримавши від Житинського розписку, що більше він такого робити не буде. Разом з однодумцями, в тому числі другом дитинства Четвертинським, брав участь у Січневому повстанні у якості рядового. 8 березня 1864 року вранці до Житинського в маєток в Семереньках навідалася міліція аби провести обшук. Було знайдено зіпсований пістолет та кілька номерів “Gazeta narodowa”. Так молодий історик спочатку кілька днів сидів під домашнім арештом, а потім був перевезений до Луцька до в’язниці в колишньому монастирі Тринітаріїв. Там неодружені юнаки вирішили основну вину взяти на себе, аби дещо старші могли повернутися до сімей. Відсидівши 4 місяці, його взяли на поруки. Монастир Тринітаріїв у Луцьку. visitlutsk.com Повернувшись додому в Семереньки продовжив наукову діяльність. Так, користуючись дружбою з Влодзімєжом Четвертинським, опрацював на прохання редактора видання “Biblioteka Warszawska” Казімєжа Владислава Войціцького 16 листів Зоряна Доленгі-Ходаковського до генерала Людвіка Кропінського (дід Четвертинського) з бібліотеки у Ворончині. Текст листу Житинського до редакції "Biblioteka Warszawska" написаний між 1864-65 рр. Понад рік майже вільного життя під домашнім арештом скінчилося 8 вересня 1865 року. Житинського, Четвертинського та інших відправили спочатку на ув'язнення до колишнього монастиря домініканців, де їх по черзі охороняли солдати Камчатського 44 піхотного та Охотського 43 піхотного полків. Домініканський монастир у Луцьку бл. 1870 wikipedia.org Згодом, ув'язнених етапували до Житомира, де понад рік відбувалися подальші процеси над ув’язненими. Одна з камер в'язниці в Житомирі. 1863 рік Ув'язнені у дворі житомирської в'язниці (в минулому монастир єзуїтів) Влітку 1866 Житинський разом із Четвертинським Влодзімєжом, Жарновським Нарцизом Млоджяновським Людвіком відправилися під конвоєм з Житомира в Мінусінський округ. Їхали вони кінно, потягом, човнами та поромами через Київ, Гомель, Москву, Нижній Новгород, Пермь, Тобольськ, Томськ. Протягом самої подорожі й під час заслання знайомився з різноманітними людьми, почав вивчення англійської мови та навіть пробував перекладати поему “Манфред” Байрона. Під час дороги захворів на віспу Четвертинський, якого Житинський з колегами змогли врятувати своєю опікою. Пізніше вони розділилися. Схема руху Житинського протягом часу його заслання (кінно, залізницею та ріками) Житинський прибув в Мінусінський округ, де проживав на копальнях золота. Якийсь час провів в Каратузі. Туди до нього навідався його хворий брат. Не вказано ім’я, але найбільш ймовірно це був Марцін (1840 р.н.). Завдяки хворобі брата їм обом вдалося отримати дозвіл на зміну місця заслання через клімат. Вони вирушили з Картуза до Астрахані. Після закінчення терміну відбування покарання вони повернулися на рідну Волинь у 1873 році. Каратуз 1895 Багаторічне заслання Житинський описав в окремому щоденнику, який ще чекає свого часу аби бути повноцінно опублікованим, де описуються долі чималої кількості засланців з Литви (Білорусі), Польщі, України. Перша сторінка щоденника "Спогади з дев'яти років ув'язнення та Сибіру 1864-1873" Повернувшись додому, Житинський починає жити в Лагодувці біля Великих Рикань. Обидві місцевості належать йому. Житинський був двічі одружений, але про першу дружину нічого невідомо. Другий шлюб відбувся 24 листопада 1887 в Варшаві з волинянкою Марією Єловицькою, донькою Генрика та Камілії. Нічого невідомо про дітей, ймовірно їх у Людвіка Житинського не було. Маєток Людвіка Житинського в Лагодувці Парафія Різдва Пресвятої Богородиці у Варшаві, 1908 рік У 1880-1890-х роках Житинський веде активну наукову діяльність. Разом із Волянським та Антоновичем проводять спільні розкопки в різних місцях Волині; виступає з доповідями на IX та XI Археологічних з’їздах. У Києві в 1889 році прочитав реферат під назвою “Знахідки кам’яного віку в басейні р. Стир”, а у Вільнюсі у 1893 році — “Могильник в с. Рикані Дубенського повіту”. Протягом 1890-х років публікує чимало заміток та статей у краківському виданні “Wiadomości Numizmatyczno-Archeologiczne”: Wykopalisko w Bakowcach Wykopalisko w Sołotwinie Kurhany i mogiły na Wołyniu Dwudenar litewski Zygmunta III XI Zjazd archeologiczny w Wilnie 1893, sprawozdanie Grób pogański, znaleziony w Łucku, Wulce, pow. dubieńskim Wykopalisko monet w Biskupiczach Szlacheckich w pow. włodzimierskim Zabytki epoki kamiennej na Wołyniu Wykopalisko w Podhanowie koło Łucka O kurhanach i mogiłach na Wołyniu O wykopalisku w m. Łucku na Wołyniu O kurhanach, mogiłach i wieku kamiennym na Wołyniu Реферат Житинського на ХІ археологічному з'їзді У березні 1897 року Житинський закінчує роботу над спогадами свого бездітного дядька Яна Тургулла (1800-1892) та того ж року видає їх у Кракові під назвою “Сімейні ґавенди”. У 1890-х взяв участь у виданні XV тому знаного багатьом видання “Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich”, надіславши інформацію про деякі населені пункти Волинської губернії. Паралельно, збирає колекцію старожитностей та окремо нумізматичну колекцію. Тісно спілкується з бароном Штейнгелем з Городка, обмінюючись знахідками. Саму ж колекцію монет, а це понад 2000 одиниць, Житинський дарує у Музей Кракова (нині Muzeum Narodowe w Krakowie). На той момент це був найбільший подарунок в історії нумізматичного відділу музею, аж поки свій подарунок не зробили Чапські, на честь яких нині цей відділ і названий. Іронія долі в тім, що трохи не вистачило монет, аби відділ був названий іменем Людвіка Житинського. Деякі з ідентифікованих предметів з колекції Житинського. MNK 9 березня 1900 року 64-річний Людвік Цезари Житинський помирає у себе в маєтку в Лагодувці. Археолог не зміг завершити та видати досить важливу працю "Історико-географічний опис поселень в басейні р. Стир", місце рукопису якої поки не вдалося встановити. Після смерті Житинського було опубліковано кілька некрологів. Один із - авторства його товариша Володимира Антоновича, а інший - від невідомого автора у львівській газеті “Słowo polskie”. Самого Житинського, ймовірно, відспівали та поховали у Несвічі: Некролог написаний Володимиром Антоновичем Після смерті Житинського, його дружина Марія передала у 1902 році залишки його колекцій у той самий музей у Кракові, а сама ж, ймовірно, переїхала десь закордон. Також, у 1902 році на сторінках варшавського видання “Światowit” виходить остання стаття волинянина під назвою “Spis zabytków epoki kamienia gładzonego, znalezionych w gub. Wołyńskiej” (Список пам’яток неоліту знайдених у Волинській губернії). Мапа місць, де Житинський проводив розкопки й/або, де були знайдені предмети з його колекції. Мапа була складена на основі інформації Володимира Антоновича Нині ім’я Людвіка Житинського лише іноді випливає в окремих працях присвячених археології. Цілісного розуміння ким була і чим жила ця неординарна постать нема. У місцях, де він проживав, ніхто його не знає. Від маєтків Житинських не залишилося й сліду, як в Лагодувці (Велике), так і Семереньках (тепер Семеринське). Колекції подаровані краківському музею й надалі там перебувають, але через знищення інвентарів під час Другої світової війни, немає можливості встановити, які саме речі належали Людвіку Житинському. Сподіваємося, ця стаття стане першим кроком до відродження імені одного з перших археологів, колекціонерів, нумізматів, істориків Волині.

Переглянути всі

Інші сторінки (7)

  • Волинь'59 | Volynia

    У 1959 році на території Волинської області почалася експедиція, що мала на меті збір інформації про об'єкти історії та архітектури для їх внесення до числа пам'яток області. Такі експедиції були організовані різними областями України, Науково-дослідним та проєктним секторами республіканських спеціальних науково-реставраційних виробничих майстерень при Державному комітеті міністрів УРСР у справах будівництва. Члени волинської команди за кілька років відвідали чимало старих церков, костелів, палаців та інших споруд в майже сотні населених пунктів. Було відзняти кількасот фотографій, які показували стан архітектури на момент експедиції. Попри благі наміри, частина зображених на фото храмів незабаром була підірвана та розібрана. Нині, збірка цих світлин, останнє що залишилося від цікавих місць, що пережили дві світових війни, але не пережили радянське бачення... Додаємо список місцевостей, з яких доступні фото та карту для зручності. Слідкуйте за новими публікаціями цього проєкту. Волинь'59: Луків (Мацеїв) Луків (в минулому Мацеїв) – невеликий населений пункт на заході Волинської області з населенням близько 3000 осіб. До нашого часу в... 29 0 5 уподобань. Пост не уподобано 5 Волинь'59: Володимир Володимир (донедавна Володимир-Волинський) – це одне з найстаріших міст Волині, що протягом усієї своєї історії відігравало важливу роль... 174 0 7 уподобань. Пост не уподобано 7 Волинь'59: Рокитниця Церква Різдва Пресвятої Богородиці у селі Рокитниця була зведена у 1789 році. Як і більшість церков Волині того часу, будувалася як... 40 0 8 уподобань. Пост не уподобано 8 Волинь'59: Бужковичі Ця стаття є частиною проєкту "Волинь'59", про фотофіксацію об'єктів історії та архітектури Волинської області в кінці 50-х – поч. 60-х... 26 0 5 уподобань. Пост не уподобано 5 Волинь'59: Хмелів Ця стаття є частиною проєкту "Волинь'59", про фотофіксацію об'єктів історії та архітектури Волинської області в кінці 50-х – поч. 60-х... 27 0 4 уподобань. Пост не уподобано 4

  • Волинь OST | Volynia

    Волинь OST - проєкт присвячений пам'яті волинських остарбайтерів (нім. Ostarbeiter - працівник зі сходу) . Наша команда займається пошуком та публікацією листів, які були написані волинянами з місць праці до рідних. Першим етапом є опрацювання фонду Р-409 в Державному архіві Волинської області (Луцьк). Цей фонд містить близько однієї тисячі листів, які не дійшли до адресатів. Також, публікації на тему волинських остарбайтерів у нашому блозі виділені в окрему рубрику "Волинь OST". Там ви знайдете списки вивезених, спогади, загальну історію про такі роботи тощо. Великодній лист остарбайтера з Волині Пасхальний лист від Олександра Гандшала [можливо помилка] для родини в селі Світязь біля Шацька. Волинянин передає пасхальні вітання,... 109 0 6 уподобань. Пост не уподобано 6 Лист остарбайтера Йончковського Владислава до батьків Вашій увазі лист Йочковського Владислава (пол. Jączkowski Władysław) до батьків в село Затурці. Отримувачем вказаний Ян Йончковський,... 13 0 6 уподобань. Пост не уподобано 6 Лист остарбайтера Ґєрса Алєксандра до родини Працюючи над темою остарбайтерів з Волині, ми натрапили на ще один лист польською мовою. Польських листів збереглося дуже мало. Цей лист... 18 0 5 уподобань. Пост не уподобано 5 1 2 Розміщені на нашому сайті фотокопії ви можете вільно завантажувати для особистих потреб. Не дозволяється будь-яке використання фотокопій з комерційною метою. Використання для публікацій у соціальних мережах, сторінках ЗМІ, друкованих виданнях дозволене із посилання на наш сайт. Відправник польською та українською Отримувач польською та українською Дата Архів та № справи Локація (найчастіше отримувача) згідно довоєнного адмінподілу Baranowski Edward Baranowska Ulana 15.08.42 Kopcze, gm. Poddębce ДАВО Р-409.1.21 Batyk / Батик Петро Batyk / Батик Федір 17.11.42 Pawłowicze, gm. Kisielin ДАВО Р-409.1.17 Baraboszka / Барабошка Василь Baraboszka / Барабошка Тихон 19.12.42 Pawłowicze, gm. Kisielin ДАВО Р-409.1.20 Borsuk / Борсук Єфтух Borsuk / Борсук Лаврентій 20.12.42 Mielniki, gm. Szack ДАВО Р-409.1.39 Bilicz / Біліч Нікіфор Bilicz / Біліч Ніна 20.12.42 Wólka Porska, gm. Hołoby ДАВО Р-409.1.30 Boruch / Борух Антоніна Boruch / Борух Зіна 25.12.42 Szack, gm. Szack ДАВО Р-409.1.40 Boruch / Борух Антоніна Boruch / Борух Зіна 14.01.43 Szack, gm. Szack ДАВО Р-409.1.40 Boruch / Борух Антоніна Boruch / Борух Зіна 25.01.43 Szack, gm. Szack ДАВО Р-409.1.40 Andrejewa / Андреєва Марія Andrejew / Андреєв Стах 01.02.43 Zaturce, gm. Kisielin ДАВО Р-409.1.3 Berestiuk / Берестюк Анна Berestiuk / Берестюк Мілан 03.02.43 Zalesie, gm. Pulemiec ДАВО Р-409.1.26 ? Іван Babaryka / Бабарика Харитина 16.02.43 Obpały, gm. Ratno ДАВО Р-409.1.22 Baraboszka / Барабошка Андрій Baraboszka / Барабошка Ілля 20.02.43 Pawłowicze, gm. Kisielin ДАВО Р-409.1.18 1 2 3 4 5 1 ... 1 2 3 4 5 ... 5

Переглянути всі
bottom of page