• Artur Aloshyn

Принцеса з ніжним серцем — історія однієї луцької вчительки

Оновлено: 3 трав.

Буває, що коли щось шукаєш в архіві, то знаходиш людину з рідкісним прізвищем, високою посадою чи якимись іншими цікавими фактами з біографії, а потім починаєш шукати про неї в інших джерелах. З кожним новим документом все краще пізнаєш людину, де і з ким вона жила, чим займалася, як проводила свої будні дні, звідки була родом і т.д.

Сьогодні розповімо про Марію Антоніну Жулкось (Maria Antonina Żułkosiowa), на яку вперше натрапили в спогадах її підопічних, мова про учениць Школи №7 в Луцьку, де вона була директоркою. До праці в столиці Волині також була директоркою в Семикласній публічній загальноосвітній школі №2 ім. Адама Міцкевича в Ковелі, до 1930 року.

Dziennik Urzędowy Kuratorium Okręgu Szkolnego Wołyńskiego

На жаль, особиста справа вчительки не збереглася в архіві, тому важко сказати звідки вона родом. Народилася 25 березня 1892 року (згідно з іншим джерелом — 24.02.1892) в родині Яка Колодєя та Бальцер Юлії (1870). Зі своїм чоловіком Яном проживала в підкарпатському селі Вітрилів (пол. Witryłów), де 1 січня 1919 року народилася їхня донька Анна Олександра (Ганка). Далі, вже в Ковелі на Волині, 16 квітня 1921 року народився Син Лех Станіслав (Лешек). Ще була найстарша донька Яніна (Нана), народжена 28 січня 1917. Після переїзду в Луцьк, Марія розмістилася у квартирі при школі. У 1938 році проживала за адресою вул. Костюшки 41 разом із мамою (переїхала в Луцьк у 1931 році) і трьома дітьми. На той момент її чоловік вже помер. Сам будинок був близько біля річки Стир, чудове місце.


Вулиця Тадеуша Костюшка. monitorwolynski.com

Волинь їй дуже подобалася, про це свідчить її підхід до навчальної програми, висвітленій у статті "Духовний зв'язок Волині та Речі посполитої" (пол. "O Wołynia więź duchową z Rzeczpospolitą"), де цікаво описує, наскільки важливо пропагувати знання про свій регіон, особливо серед дітей. І часто згадує Волинь, її особливості. Це були не пусті слова. У її школі учні регулярно їздили на екскурсії, ходили в походи, пізнавали рідний Луцьк.


Про Пані директорку дуже мило відзивалися її учениці та учні. Подаємо кілька спогадів з класної хроніки, що була написана у 1933-36 роках і була нами опублікована ТУТ:


Дня 25 березня 1934 р. був день народження нашої улюбленої Пані Керівнички [Директорки]. Зібралися ми в школі, аби цей урочистий день відзначити. Хвилина ця була досить гарна. Писала Ванда Носевич (пол. Wanda Nosewiczówna)


1935 року. За традицією минулих років та завдяки старанням Пані Керівнички школи, було організовано ялинку. Аби не було затісно, ми вирішили відділитися від молодших класів. Учениці класів IV, V, VI i VII, вирішили просити Пані Керівничку про дозвіл на організацію окремих забав лише для них. Прислухаючись до нашого прохання, Пані Керівничка дала такий дозвіл, а також зробила для нас несподіванку, запросила оркестр, звісно ж за власний кошт ... Писала Германовська (пол. Hermanowska)


Дня 25 III 1935 року ми відзначали день народження нашої улюбленої опікунки Пані керівнички. Ми заздалегідь готували подарунок на її день народження і прагнули, аби цей подарунок був ручної роботи. Коли надійшов день народження нашої Виховательки все вже було готове. У нашому класі вже лежали скатертина та шість серветок, ба більше, навіть листівка була теж зроблена своїми руками. Близько 11 години ми зібралися в школі в рекреаційній залі аби виразити свої почуття та привітати. З пришвидшений серцебиттям ми чекали на вхід Пані Керівнички. На обличчях дівчат можна було побачити хвилювання та радість. Коли Пані зайшла, ми заспівали "Сто років" (пол. "Sto lat"), після чого колектив вчителів та дівчата почали її вітати. Пані була дуже розчулена. Вона подякувала нам за побажання, а ми на завершення ще раз заспівали "Сто років". Так ми завершили такий нам милий та урочистий день. Писала Германовська (пол. Hermanowska)


Дня 15 червня 1935 р. Вже надійшов кінець року. Після повернення з костелу ми отримали результати нашої піврічної праці. Сумно нам було покидати школу в якій ми провели кілька наших дитячих років. Але з найбільшим жалем ми попрощалися з Пані Керівничкою, нашою дорогою та улюбленою Вихователькою, до якої ми були прив’язані всім серцем. Закінчення року ми провели з сьомим класом, прощальний вечір. На якому були всі вчителі з Пані Керівничкою. Вечір пройшов для нас досить весело. Наступного дня ми прийшли до школи, де отримали чудові подарунки на спогад від школи. Були то останні миті, які ми провели в школі разом. Писала Барилович (пол. Baryłowicz)


Дня 25 III пройшли іменини Пані Керівнички. Після служби ми зібралися в залі де відбулося дарування квітів та виголошення побажань. Після привітань ми заспівали пісню про день народження. Потім старші класи спустилися до великої зали або передати прапор шостому класу, після чого була прочитана доповідь і ми заспівали кілька пісень Марії Конопницької і розійшлися додому. Писав Свереда (пол. P. Swereda)


Okładka książki ze strony Allegro.pl

Пані Жулкось не лише писала статті на педагогічні теми, виховувала своїх дітей та учнів, але також написала перед 1932 роком книгу під назвою "Принцеса з ніжним серцем" (пол. "Królewna o czułym serduszku"), видану в Варшаві. Невідомо, можливо то не єдина її книга, але єдина, про яку вдалося знайти інформацію. Сама книга була частиною серії "Рожеві та блакитні книги. Ілюстрована бібліотека для дітей та молоді" (пол. „Książki Różowe i Błękitne. Biblioteka Ilustrowana dla Dzieci i Młodzieży”), яку видавала від 1926 року Яніна Квятковська. Було дві підсерії книг: "рожеві" для дітей та "блакитні" для молоді.


На жаль, ця історія про хорошу людину буде без казкового кінця. 24 травня 1939 року учні Школи №7 вирушили до заміської вже зниклої місцевості Юляна поблизу Ківерець. Коли вже всі були на місці, Пані директорка повідомила вчителям, які там були, що мусить поїхати в Рівне. Неправду сказала... лише поїхала до ківерцівського вокзалу, а звідти пішки вздовж колій попрямувала в рівненському напрямку. О 6:20 ранку, бувши на відстані 1,4 км від Ківерець, їхав потяг Варшава-Здолбунів, під який кинулася наша нещасна.

Анна та Лех Станіслав у 1942 році

Поховали директорку луцької школи на місцевому католицькому кладовищі наступного дня. Залишила своїх дітей на стару матір, яка й сама була на її утриманні. Відомо, що під час німецької окупації в Луцьку далі мешкали її діти Анна та Лех Станіслав. Син загинув 1 квітня 1944 року у битві з німцями, як солдат 27-ї Волинської дивізії піхоти АК. Похований у селі Римачі, мав псевдо "Жаба". Доньки Анна та Яніна після війни проживали в Ольштині, де й поховані на місцевому цвинтарі. Яніна теж була вчителькою, викладала в школі математику. Померли Анна та Яніна 7.02.1990 та 18.12.2005 відповідно.


Причину самогубства вияснити не вдалося, не збереглася відповідна кримінальна справа про цю подію в архіві. Хто знає, можливо, відповідь криється у її книзі "Принцеса з ніжним серцем"... UPD. Завдяки допомозі Януша Шуби, віце-президента "Товариства родин військових та цивільних осадників східних Кресів", отримав вірш написаний Яніною Жулкось. Початково "List do miasta Łucka" (Лист до міста Луцька) було опубліковано у квартальнику "Kresowe stanice" у 2004 році.


Bądź pozdrowiony Lubartowy Grodzie,

Bądź pozdrowiony „Rzymie Wschodu”,

Bądź pozdrowiona kolebko Wołynia,

Bądź pozdrowiona ziemio naszych ojców,

Bądź pozdrowiona Ojczyzno wielu narodów!


Wspominam Twą świetność Jagiellonową,

Wspominam Twą godność stołeczną,

Wspominam cmentarze mych przodków,

Wspominam Twych ulic gwar ożywiony,

Wspominam mury mych szkół,

Wspominam Twych łąk zieleń kwiecistą,

Wspominam Styru przejrzystą toń...


Bo pamięć o Tobie nie zaginęła w mym sercu

Przepełnionym bólem rozstania.

Wciąż trwa – w warkocie wrażych samolotów,

Wciąż trwa – w huku artyleryjskich pocisków,

Wciąż trwa – w dymach płonących dzielnic,

Wciąż trwa – w gruzach opustoszałego getta,

Wciąż trwa – w łunach okolicznych wiosek.

Trwa poprzez mgłę załzawionych oczu,

Gdy kazano mi opuścić Cię na zawsze –

Miasto mej wołyńskiej młodości.

Dumo mej Ojczystej Ziemi!

Подаємо довільний переклад українською мовою:

Вітаю, Любартів град,

Вітаю, "Східний Риме,

Вітаю, колиско Волині,

Вітаю, земле наших батьків,

Вітаю, Батьківщино багатьох народів!


Згадую Твою світлість Яґеллонів,

Згадую Трою столичну гідність,

Згадую кладовища своїх предків,

Згадую Твоїх вулиць оживлений шум,

Згадую стіни моїх шкіл,

Згадую Твоїх лук квітучу зелень,

Згадую Стиру прозорість вод...


Бо пам'ять про Тебе не зникла у серці моєму

Переповненому болем розлучення.

Все ще триває – у гулі ворожих літаків,

Все ще триває – у вибухах артилерійських пострілів,

Все ще триває – у димі палаючих кварталів,

Все ще триває – у руїнах залишеного ґетта,

Все ще триває – у світлі довколишніх сіл.

Триває попри димку слізних очей,

Коли наказано мені залишити Тебе назавжди –

Місто моєї волинської молодості.

Гордосте моєї Батьківської Землі!


P.S. Якщо хтось має її книгу, або знає, де її можна дістати, прошу написати на пошту: info@volynia.com

98 переглядів0 коментарів

Пов'язані пости

Дивитися всі