• Volynia

Людвік Житинський та його життєвий шлях

Оновлено: 11 вер.

Родина Житинських, як і головний герой цієї статті, не є вкрай відомою на Волині, але точно заслуговує хоча б на цю скромну статтю. Розпочнемо із Костянтина Житинського, адже, якби не його вдача, не було б ні Людвіка, ні цієї статті. Він народився близько 1800 року в сім’ї Чеслава Житинського (шамбелян короля Станіслава Августа Понятовського) та Францішки Вішнєвської на півдні Волині.

Зображення герба роду Житинських — Абданк


Якось, у 1820-х, досить бідний юнак разом із луцьким маршалком Ліпським Станіславом і ще деякими волинянами подалися до Варшави. Кілька днів вони вирішували якісь справи, відпочивали, знайомилися, пили. Самого Костянтина тоді спробували посватати із місцевою дівчиною Марисьою, яка тримала в Варшаві кав’ярню. Дівчина була не зі шляхти, але вже провадила власний бізнес. Костянтин навпаки ж, окрім статусу нічого й не мав. Пропозицію молодика дівчина відкинула, зіславшись, що не хоче, щоб волинянки думали, що вона собі купила їхнє товариство. Повертаючись з Варшави, Житинський купує лотерейний білет мало не на останні гроші й згодом виграє 50 000 рублів сріблом. Для розуміння величини виграшу, варто додати, що організатори лотереї Польського Царства у 1820-х в середньому заробляли протягом року 800 000 рублів. Так, бідний юнак стає завидним нареченим.


У листопаді 1828 року в Несвічівському костелі Костянтин Житинський одружується з 17-річною Леонільдою Бромірською з Цеперова. Якийсь час вони живуть в Цеперові, де у них народжуються два сини. У 1834 році Житинські купують частину села Любитів Ковельського повіту. Саме там 29 серпня 1836 року на світ приходить Людвік Цезари Житинський. На початку 1838 року за 21 000 рублів сріблом сім’я придбала Семереньки (нині Семеринське) та Зубильне з корчмою та пасовиськами, а у 1841 році купують село Рикані (є Малі Рикані та Великі Рикані, які в радянський час переназвали у Загатинці та Велике відповідно) з присілками Топуле та Лагодувка. Сім’я проживає час від часу в Семереньках та в присілках Рикань.


Метричний запис про хрещення Людвіка Житинського в Ковелі

Про юність Житинського на разі нічого невідомо, окрім, що в дитинстві він близько товаришував з Влодзімєжем Четвертинським з Ворончина. Про них та їх дружбу ще кілька разів згадаємо пізніше.


Сім'я Житинських. Сповідна відомість католицької парафії в Затурцях за 1852 рік


Маєток Житинських в Семереньках


У 1856 році помер Костянтин Житинський, за три роки померла його дружина Леонільда. Залишилося 7 синів-спадкоємців, втім, деякі з них були неповнолітніми. Опікунство над ними взяв їхній двоюрідний дядько з Кисилина — Ян Туркулл. Саме він був ініціатором нетипового методу поділу спадку між нащадками Костянтина та Леонільди, адже був використаний метод лотереї, де кожен з синів щось собі витягнув. Так, Людвік Житинський успадкував Великі Рикані та Лагодувку.


Друга чоловіча гімназія в Києві primetour.ua


Закінчивши Другу чоловічу гімназію в Києві, починається новий важливий етап життя Людвіка Житинського, а саме, початок навчання в Київському університеті св. Володимира. Навчався він на історично-філологічному факультеті протягом 1856-1860 роках, познайомившись з багатьма нині знаними й забутими діячами ХІХ століття, серед яких Володимир Антонович, Леон Гловацький, Влодзімєж Міловіч, Антоні Хамєц, Тадей Рильський, Владислав Козловський, Мар’ян Дубецький, Фортунат Новіцький, Вацлав Лясоцький, Нарциз Янковський та багато інших.


1. Станіслав Мясковський, 2. Адольф Трахтенберг, 3. Владислав Вєнявський, 4. Вінценти Васілевський, 5. Блізінський, 6. Цезари Моравський, 7. Леон Гловацький, 8. Броніслав Васільковський, 9. Цєхонський, 10. Владислав Геншель, 11. Влодзімєж Міловіч, 12. Антоні Хамєц, 13. Владислав Камінський, 14. Володимир Антонович, 15. Людвік Житинський, 16. Канський, 17. Тадей Рильський


У Києві в той час на чолі з Антоновичем, Гловацьким та Міловічем діє Тройницька спілка (пол. Związek Trojnicki), до якої згодом доєднується і Житинський. Університетська молодь жваво підтримує ідею відмови від кріпацтва, відновлення незалежності, зближення та пізнання звичайного народу.


Студенти-поляки 4 курсу у 1859/60 рр: 1. Владислав Камінський, 2. Конрад Ґонсьоровський, 3. Леон Гловацький, 4. Людвік Житинський, 5. Володимир Антонович, 6. Людвік Левіцький, 7. Станіслав Мясковський, 8. Владислав Козловський, 9. Мар'ян Дубецький


Закінчивши університет, Людвік Житинський відправляється у короткочасну закордонну мандрівку та повертається на Волинь. У товаристві Яна Тургулла бере участь у різних світських заходах. Таким чином дядько намагається ввести Житинського у світ. Одним з найповажніших святкувань було святкування дня народження полковника Марціна Тарновського в Бережцях біля Кременця.


Студентські роки та закордонна мандрівка не минули даремно. Він пробує дещо реформувати життя селян, впроваджує деякі вольності ще до офіційного скасування кріпацтва. Він розуміє важливість навчання для сільських дітей. Так, в березні 1862 року, шляхтич у своєму домі взяв в учні 7 місцевих хлопчаків. Він навчив їх кириличної азбуки й почав вивчення складів, використовуючи синодіяльні букварі, отримані від священника Снігуровського з села Хорохорин та “Граматику” української мови Пантелеймона Куліша. Тодішня міліція це діло дуже швидко зупинила, конфіскувавши книги та отримавши від Житинського розписку, що більше він такого робити не буде.


Разом з однодумцями, в тому числі другом дитинства Четвертинським, брав участь у Січневому повстанні у якості рядового. 8 березня 1864 року вранці до Житинського в маєток в Семереньках навідалася міліція аби провести обшук. Було знайдено зіпсований пістолет та кілька номерів “Gazeta narodowa”. Так молодий історик спочатку кілька днів сидів під домашнім арештом, а потім був перевезений до Луцька до в’язниці в колишньому монастирі Тринітаріїв. Там неодружені юнаки вирішили основну вину взяти на себе, аби дещо старші могли повернутися до сімей. Відсидівши 4 місяці, його взяли на поруки.


Монастир Тринітаріїв у Луцьку. visitlutsk.com


Повернувшись додому в Семереньки продовжив наукову діяльність. Так, користуючись дружбою з Влодзімєжом Четвертинським, опрацював на прохання редактора видання “Biblioteka WarszawskaКазімєжа Владислава Войціцького 16 листів Зоряна Доленгі-Ходаковського до генерала Людвіка Кропінського (дід Четвертинського) з бібліотеки у Ворончині.


Текст листу Житинського до редакції "Biblioteka Warszawska" написаний між 1864-65 рр.


Понад рік майже вільного життя під домашнім арештом скінчилося 8 вересня 1865 року. Житинського, Четвертинського та інших відправили спочатку на ув'язнення до колишнього монастиря домініканців, де їх по черзі охороняли солдати Камчатського 44 піхотного та Охотського 43 піхотного полків.


Домініканський монастир у Луцьку бл. 1870 wikipedia.org


Згодом, ув'язнених етапували до Житомира, де понад рік відбувалися подальші процеси над ув’язненими.

Одна з камер в'язниці в Житомирі. 1863 рік


Ув'язнені у дворі житомирської в'язниці (в минулому монастир єзуїтів)


Влітку 1866 Житинський разом із Четвертинським Влодзімєжом, Жарновським Нарцизом Млоджяновським Людвіком відправилися під конвоєм з Житомира в Мінусінський округ. Їхали вони кінно, потягом, човнами та поромами через Київ, Гомель, Москву, Нижній Новгород, Пермь, Тобольськ, Томськ. Протягом самої подорожі й під час заслання знайомився з різноманітними людьми, почав вивчення англійської мови та навіть пробував перекладати поему “Манфред” Байрона. Під час дороги захворів на віспу Четвертинський, якого Житинський з колегами змогли врятувати своєю опікою. Пізніше вони розділилися.


Схема руху Житинського протягом часу його заслання (кінно, залізницею та ріками)


Житинський прибув в Мінусінський округ, де проживав на копальнях золота. Якийсь час провів в Каратузі. Туди до нього навідався його хворий брат. Не вказано ім’я, але найбільш ймовірно це був Марцін (1840 р.н.). Завдяки хворобі брата їм обом вдалося отримати дозвіл на зміну місця заслання через клімат. Вони вирушили з Картуза до Астрахані. Після закінчення терміну відбування покарання вони повернулися на рідну Волинь у 1873 році.

Каратуз 1895

Багаторічне заслання Житинський описав в окремому щоденнику, який ще чекає свого часу аби бути повноцінно опублікованим, де описуються долі чималої кількості засланців з Литви (Білорусі), Польщі, України.


Перша сторінка щоденника "Спогади з дев'яти років ув'язнення та Сибіру 1864-1873"

Повернувшись додому, Житинський починає жити в Лагодувці біля Великих Рикань. Обидві місцевості належать йому. Житинський був двічі одружений, але про першу дружину нічого невідомо. Другий шлюб відбувся 24 листопада 1887 в Варшаві з волинянкою Марією Єловицькою, донькою Генрика та Камілії. Нічого невідомо про дітей, ймовірно їх у Людвіка Житинського не було.


Маєток Людвіка Житинського в Лагодувці

Парафія Різдва Пресвятої Богородиці у Варшаві, 1908 рік


У 1880-1890-х роках Житинський веде активну наукову діяльність. Разом із Волянським та Антоновичем проводять спільні розкопки в різних місцях Волині; виступає з доповідями на IX та XI Археологічних з’їздах. У Києві в 1889 році прочитав реферат під назвою “Знахідки кам’яного віку в басейні р. Стир”, а у Вільнюсі у 1893 році — “Могильник в с. Рикані Дубенського повіту”. Протягом 1890-х років публікує чимало заміток та статей у краківському виданні “Wiadomości Numizmatyczno-Archeologiczne”:

  • Wykopalisko w Bakowcach

  • Wykopalisko w Sołotwinie

  • Kurhany i mogiły na Wołyniu

  • Dwudenar litewski Zygmunta III

  • XI Zjazd archeologiczny w Wilnie 1893, sprawozdanie

  • Grób pogański, znaleziony w Łucku, Wulce, pow. dubieńskim

  • Wykopalisko monet w Biskupiczach Szlacheckich w pow. włodzimierskim

  • Zabytki epoki kamiennej na Wołyniu

  • Wykopalisko w Podhanowie koło Łucka

  • O kurhanach i mogiłach na Wołyniu

  • O wykopalisku w m. Łucku na Wołyniu

  • O kurhanach, mogiłach i wieku kamiennym na Wołyniu


Реферат Житинського на ХІ археологічному з'їзді


У березні 1897 року Житинський закінчує роботу над спогадами свого бездітного дядька Яна Тургулла (1800-1892) та того ж року видає їх у Кракові під назвою “Сімейні ґавенди”. У 1890-х взяв участь у виданні XV тому знаного багатьом видання “Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich”, надіславши інформацію про деякі населені пункти Волинської губернії.


Паралельно, збирає колекцію старожитностей та окремо нумізматичну колекцію. Тісно спілкується з бароном Штейнгелем з Городка, обмінюючись знахідками. Саму ж колекцію монет, а це понад 2000 одиниць, Житинський дарує у Музей Кракова (нині Muzeum Narodowe w Krakowie). На той момент це був найбільший подарунок в історії нумізматичного відділу музею, аж поки свій подарунок не зробили Чапські, на честь яких нині цей відділ і названий. Іронія долі в тім, що трохи не вистачило монет, аби відділ був названий іменем Людвіка Житинського.


Деякі з ідентифікованих предметів з колекції Житинського. MNK


9 березня 1900 року 64-річний Людвік Цезари Житинський помирає у себе в маєтку в Лагодувці. Археолог не зміг завершити та видати досить важливу працю "Історико-географічний опис поселень в басейні р. Стир", місце рукопису якої поки не вдалося встановити. Після смерті Житинського було опубліковано кілька некрологів. Один із - авторства його товариша Володимира Антоновича, а інший - від невідомого автора у львівській газеті “Słowo polskie”. Самого Житинського, ймовірно, відспівали та поховали у Несвічі:


Некролог написаний Володимиром Антоновичем

Після смерті Житинського, його дружина Марія передала у 1902 році залишки його колекцій у той самий музей у Кракові, а сама ж, ймовірно, переїхала десь закордон. Також, у 1902 році на сторінках варшавського видання “Światowit” виходить остання стаття волинянина під назвою “Spis zabytków epoki kamienia gładzonego, znalezionych w gub. Wołyńskiej” (Список пам’яток неоліту знайдених у Волинській губернії).


Мапа місць, де Житинський проводив розкопки й/або, де були знайдені предмети з його колекції. Мапа була складена на основі інформації Володимира Антоновича


Нині ім’я Людвіка Житинського лише іноді випливає в окремих працях присвячених археології. Цілісного розуміння ким була і чим жила ця неординарна постать нема. У місцях, де він проживав, ніхто його не знає. Від маєтків Житинських не залишилося й сліду, як в Лагодувці (Велике), так і Семереньках (тепер Семеринське). Колекції подаровані краківському музею й надалі там перебувають, але через знищення інвентарів під час Другої світової війни, немає можливості встановити, які саме речі належали Людвіку Житинському.



Сподіваємося, ця стаття стане першим кроком до відродження імені одного з перших археологів, колекціонерів, нумізматів, істориків Волині.

374 перегляди0 коментарів

Пов'язані пости

Дивитися всі