• Artur Aloshyn

Ольга Торчинюк: спогади про порятунок євреїв

Updated: Mar 29

Один із моїх викладачів одного разу запитав нас: "Хто з вас готовий взяти до себе додому безхатька? Хто готовий дати йому житло, одяг та їжу?". Поки всі задумалися, він продовжив: "А тепер уявіть, що у вас обмежена кількість їжі. Ви поділитесь з незнайомцем у якого нічого немає? Не багато є таких людей, які згодні віддати останнє. А тепер додайте до цього кару смерті за спробу допомогти. Саме в такій реальності опинилися євреї та ті, хто ризикуючи життям своїм та рідних, міг потенційно їм допомогти".


Більшість свідків допомоги євреям вже або розповіли свої історії, або забрали їх із собою в могилу. Але нам вдалося знайти свідка, якого ще ніхто ніколи не розпитував про ті події.

Торчинюк Ольга. Луцьк 2021

Торчинюк Ольга (в дівоцтві Федонюк) все життя проживає у селі Коритниця на Волині. Нажаль, їй і самій не відома точна дата її народження, але в документах вказано 17 липня 1927 року. Усі її предки, які їй відомі, також проживали в Коритниці. Починаючи з 2017 року, ми регулярно записували її спогади про війну, життя, навчання, церкву і тд. Завдяки цьому ми можемо розповісти, як її родина переховувала єврейського хлопця. Спогад був записаний 17 липня 2020 року в Коритниці.

… А то то німці прогнали [євреїв]. Німці не любили тиху-во, євреїв. Вони повтикали сами. А совєти їх тримали, а німці - нє. То то було шо пушли ми по зілля. Я з тіткою свею. Але ідемо, вже так перед вечором, бо раньше не мона було пуйти принести того зілля. А така яма висоооо.., глубока - широка і вони всі таково лежали, як глянули шо ми йдемо.


[Багато їх було?] Ну а шо ж. Я знаю… може штук зо двацить там було. Та й вони, видно, полякалися нас. А ми їх полякалися. Вони заворушилися, а ми стали втикати до краю, до дороги. То вони за нами летіли. Я я... А ми сильно втекли. То як ми пришли, - а там був жид, знакоми, пузнав мене. Батька знав і мене пузнав, шо я батька Тараса дочка каже.


Десь ноччу хтось так стукає в окно. Ми не знаємо шо робити, чи одкривати чи нє. Але чути каже: “Тарас”. І голос їхній мона поняти було, він же не такий як наш. І батько вийшов мій і каже: - Шо таке?

- Ми пузнали Вашу дочку, вони повтикали. Ми їх не хтіли, нічого їм робити. Ми їх хотіли просити шо хоч нікому хай не кажут. Тихо шоб було.

Але батько каже: - Ну то вони звідки знали. Ви їх не знали, а вони вас полякалися.

Ну бо ж ми знали шо вони могли з нами зробити, аби зловили. Кіко їх було. Могли там нас може і [нічого]. І самі повтикали далі. Ну то приходит його батько і каже: - Ми од’їжаємо, але син мій остається в вас. Так просит батька шоб він, батько його перезимував, до нашого батька.

[А куди вони від’їжджали?] Тоді була зима, вже начиналися, холодно. А куда вони, то хто його? Ми до їх не доходили ні до кого, не знали. Та й батько взяв його до себе. Ночю брав в хату. А на день, бо люди ж ходять, то ж боялися. То то ж тюрма! Брав, така була в нас сіно, і ті сіно висмикав таку дирку і він туда залазив і дньом там сидів.

[А як його звали?] Я не знаю, такого я не знаю. [І довго він сидів?] Ну а шо ж, мусив! А потом вже потепліло, то він пушов. І такі хлопчиська були з ним. І йому му мо років було 18, а мо не було, тому синові. І зробили таку хату йому, в лісі. І він там вже літом був. А ми женем корови, несемо їсти. Та й йдем, да й му даємо їсти, кидаємо.


І він так там ходив в такій пущі, жив. Але не бійся. Хтось доказав. І в нас там такий чоловік був. Ий, такий, не файний та й годі. Забив його.


[А як звали того чоловіка?] Я не… я звідки знаю.


[Але десь з Коритниці?] Ну, з Коритниці був. Я шо знаю чи то він? То тіко казали так. Але ми так собі думали шо то може він. Бо хто ж такий міг так забити. Таку дитину забити. І ружо мав. А там же він того чоловіка шо він такий був, то шо там. У нього не було ружа. І так ми не взнали. Ми приходимо, вже на другий день, а він лежит забитий. Ми вже їсти приносили йому, а він вже був неживий. Ну і пушли закопати, закрили.


[А закопали там де жив?] Там десь, десь там в гаї. Бо я шо знаю, думаєш? Я була там? Я ж там не ходила. То такі вже тико люди були шо вже. Де ж? Не дозволяти такую, людина жила шоб зверху, мертва. Ай, тяжко було, тяжко тоді. Треба було всім вгодити і всіх слухати. Тяжко...


Федонюк Тарас (1900-1972). Коритниця 1960-ті

Ця історія засіла у моїй голові, тому хотілося знайти ім'я цього єврея, якого переховувала сім'я пані Ольги. Восени 2021 року це вдалося зробити завдяки книзі Майкла Дімента "Самотній вигнанець. Щоденник про Свинюхи та гетто в Локачах", де є спогади про Хаїма Мізуріса, який підпадає під опис історії пані Ольги:

Побачивши мене, Федір підскочив зі словами: «Ти живий?». Я не відповів. Натомість поставив йому кілька запитань, у відповідь почув те саме, що вже дізнався від Амвросія. Він розказав мені, що Хаїм Мізуріс живий, що він бачив його у Коритниці.

...

17 квітня я мусив ще раз навідатися до Івана на прізвисько «Довший». Після довгих умовлянь він мене пустив, розказав, що бачив також Хаїма Мізуріса.

...

Я хотів побачити Хаїма Мізуріса, аби допомогти йому чимось у його біді. Іван багато днів розмовляв зі мною. Він переказав майже все, що я раніше чув від інших.

... Сидун упізнав мене. Вдаючи, що говорить до коней, він прошепотів: «Йди до малого лісу і приходь до мене вночі. Може, зустрінеш Хаїма Мізуріса»

...

Він вів далі: «Минулої ночі сюди приходив Хаїм Мізуріс. Він ховався у малому лісі кілька днів.

...

1 червня стара бабуся прийшла уся в сльозах: «Любий Мехелю, не плач, але я маю тобі дещо розказати. Сьогодні біля Стельмахів, поблизу лісу, застрелили твого двоюрідного брата Хаїма Мізуріса. Бандити забрали його одяг і черевики. Селяни поховали тіло. Коли ж усе це скінчиться? – вона безперестану плакала. – Хаїм був такою хорошою дитиною. Ходив собі навколо з обмороженими руками і ногами, але його все одно вбили».


Ольга Торчинюк біля свого дому в Коритниці. Зима 2018/19

Я вголос прочитав пані Ользі ту частину книги, в якій йшлося про життя автора щоденника в Коритниці. Вона уважно слухала, згадувала людей, про яких йшлося в книзі. Саме тоді пані Ольга згадала, що прізвище того хлопця, якого вони переховували було Мішурис (у книзі Мізуріс). А ще вона зітхнула із полегшенням, так як згідно книги, цього єврея вбив не той чоловік, про кого вона думала.


Маки в полі поблизу Коритниці. Червень 2021

Сьогодні в Україні йде війна, яка знову несе за собою смерть. А ми так сподівалися, що ніколи знову...

Артур Альошин

0 views0 comments