top of page
  • Writer's pictureArtur Aloshyn

Ольга Торчинюк: спогади про порятунок євреїв

Updated: Mar 29, 2022

Один із моїх викладачів одного разу запитав нас: "Хто з вас готовий взяти до себе додому безхатька? Хто готовий дати йому житло, одяг та їжу?". Поки всі задумалися, він продовжив: "А тепер уявіть, що у вас обмежена кількість їжі. Ви поділитесь з незнайомцем у якого нічого немає? Не багато є таких людей, які згодні віддати останнє. А тепер додайте до цього кару смерті за спробу допомогти. Саме в такій реальності опинилися євреї та ті, хто ризикуючи життям своїм та рідних, міг потенційно їм допомогти".


Більшість свідків допомоги євреям вже або розповіли свої історії, або забрали їх із собою в могилу. Але нам вдалося знайти свідка, якого ще ніхто ніколи не розпитував про ті події.

Торчинюк Ольга. Луцьк 2021

Торчинюк Ольга (в дівоцтві Федонюк) все життя проживає у селі Коритниця на Волині. Нажаль, їй і самій не відома точна дата її народження, але в документах вказано 17 липня 1927 року. Усі її предки, які їй відомі, також проживали в Коритниці. Починаючи з 2017 року, ми регулярно записували її спогади про війну, життя, навчання, церкву і тд. Завдяки цьому ми можемо розповісти, як її родина переховувала єврейського хлопця. Спогад був записаний 17 липня 2020 року в Коритниці.

… А то то німці прогнали [євреїв]. Німці не любили тиху-во, євреїв. Вони повтикали сами. А совєти їх тримали, а німці - нє. То то було шо пушли ми по зілля. Я з тіткою свею. Але ідемо, вже так перед вечором, бо раньше не мона було пуйти принести того зілля. А така яма висоооо.., глубока - широка і вони всі таково лежали, як глянули шо ми йдемо.


[Багато їх було?] Ну а шо ж. Я знаю… може штук зо двацить там було. Та й вони, видно, полякалися нас. А ми їх полякалися. Вони заворушилися, а ми стали втикати до краю, до дороги. То вони за нами летіли. Я я... А ми сильно втекли. То як ми пришли, - а там був жид, знакоми, пузнав мене. Батька знав і мене пузнав, шо я батька Тараса дочка каже.


Десь ноччу хтось так стукає в окно. Ми не знаємо шо робити, чи одкривати чи нє. Але чути каже: “Тарас”. І голос їхній мона поняти було, він же не такий як наш. І батько вийшов мій і каже: - Шо таке?

- Ми пузнали Вашу дочку, вони повтикали. Ми їх не хтіли, нічого їм робити. Ми їх хотіли просити шо хоч нікому хай не кажут. Тихо шоб було.

Але батько каже: - Ну то вони звідки знали. Ви їх не знали, а вони вас полякалися.

Ну бо ж ми знали шо вони могли з нами зробити, аби зловили. Кіко їх було. Могли там нас може і [нічого]. І самі повтикали далі. Ну то приходит його батько і каже: - Ми од’їжаємо, але син мій остається в вас. Так просит батька шоб він, батько його перезимував, до нашого батька.

[А куди вони від’їжджали?] Тоді була зима, вже начиналися, холодно. А куда вони, то хто його? Ми до їх не доходили ні до кого, не знали. Та й батько взяв його до себе. Ночю брав в хату. А на день, бо люди ж ходять, то ж боялися. То то ж тюрма! Брав, така була в нас сіно, і ті сіно висмикав таку дирку і він туда залазив і дньом там сидів.

[А як його звали?] Я не знаю, такого я не знаю. [І довго він сидів?] Ну а шо ж, мусив! А потом вже потепліло, то він пушов. І такі хлопчиська були з ним. І йому му мо років було 18, а мо не було, тому синові. І зробили таку хату йому, в лісі. І він там вже літом був. А ми женем корови, несемо їсти. Та й йдем, да й му даємо їсти, кидаємо.


І він так там ходив в такій пущі, жив. Але не бійся. Хтось доказав. І в нас там такий чоловік був. Ий, такий, не файний та й годі. Забив його.


[А як звали того чоловіка?] Я не… я звідки знаю.


[Але десь з Коритниці?] Ну, з Коритниці був. Я шо знаю чи то він? То тіко казали так. Але ми так собі думали шо то може він. Бо хто ж такий міг так забити. Таку дитину забити. І ружо мав. А там же він того чоловіка шо він такий був, то шо там. У нього не було ружа. І так ми не взнали. Ми приходимо, вже на другий день, а він лежит забитий. Ми вже їсти приносили йому, а він вже був неживий. Ну і пушли закопати, закрили.


[А закопали там де жив?] Там десь, десь там в гаї. Бо я шо знаю, думаєш? Я була там? Я ж там не ходила. То такі вже тико люди були шо вже. Де ж? Не дозволяти такую, людина жила шоб зверху, мертва. Ай, тяжко було, тяжко тоді. Треба було всім вгодити і всіх слухати. Тяжко...


Федонюк Тарас (1900-1972). Коритниця 1960-ті

Ця історія засіла у моїй голові, тому хотілося знайти ім'я цього єврея, якого переховувала сім'я пані Ольги. Восени 2021 року це вдалося зробити завдяки книзі Майкла Дімента "Самотній вигнанець. Щоденник про Свинюхи та гетто в Локачах", де є спогади про Хаїма Мізуріса, який підпадає під опис історії пані Ольги:

Побачивши мене, Федір підскочив зі словами: «Ти живий?». Я не відповів. Натомість поставив йому кілька запитань, у відповідь почув те саме, що вже дізнався від Амвросія. Він розказав мені, що Хаїм Мізуріс живий, що він бачив його у Коритниці.

...

17 квітня я мусив ще раз навідатися до Івана на прізвисько «Довший». Після довгих умовлянь він мене пустив, розказав, що бачив також Хаїма Мізуріса.

...

Я хотів побачити Хаїма Мізуріса, аби допомогти йому чимось у його біді. Іван багато днів розмовляв зі мною. Він переказав майже все, що я раніше чув від інших.

... Сидун упізнав мене. Вдаючи, що говорить до коней, він прошепотів: «Йди до малого лісу і приходь до мене вночі. Може, зустрінеш Хаїма Мізуріса»

...

Він вів далі: «Минулої ночі сюди приходив Хаїм Мізуріс. Він ховався у малому лісі кілька днів.

...

1 червня стара бабуся прийшла уся в сльозах: «Любий Мехелю, не плач, але я маю тобі дещо розказати. Сьогодні біля Стельмахів, поблизу лісу, застрелили твого двоюрідного брата Хаїма Мізуріса. Бандити забрали його одяг і черевики. Селяни поховали тіло. Коли ж усе це скінчиться? – вона безперестану плакала. – Хаїм був такою хорошою дитиною. Ходив собі навколо з обмороженими руками і ногами, але його все одно вбили».


Ольга Торчинюк біля свого дому в Коритниці. Зима 2018/19

Я вголос прочитав пані Ользі ту частину книги, в якій йшлося про життя автора щоденника в Коритниці. Вона уважно слухала, згадувала людей, про яких йшлося в книзі. Саме тоді пані Ольга згадала, що прізвище того хлопця, якого вони переховували було Мішурис (у книзі Мізуріс). А ще вона зітхнула із полегшенням, так як згідно книги, цього єврея вбив не той чоловік, про кого вона думала.


Маки в полі поблизу Коритниці. Червень 2021

Сьогодні в Україні йде війна, яка знову несе за собою смерть. А ми так сподівалися, що ніколи знову...

Артур Альошин

234 views1 comment

1件のコメント


ゲスト
2022年3月24日

Дуже цікава історія! Читала книгу «Самотній вигнанець». Дуже рада за вас, адже вам вдалося співставити життєві історії 80-ти річної давнини. Відчуваю той особливий трепетний стан душі, коли співставляєш факти, життєві історії та спогади і … пазли складаються😊 Успіхів Вам❤️

いいね!
bottom of page